У світі літератури, де кожен рядок — це портал у новий вимір, є твори, які не лише зберігають в собі дух епохи й колорит народу, а ще й пронизують дотепними жартами та іронізують всі події. Серед них особливе місце займає книга «Родаки» нашого закарпатського автора Дмитра Кешелі. Вона наповнена цікавими та смішними історіями про щоденне життя людей в селі під Ловачкою.
Події в романі відбуваються в 1950 роках, письменник показує тяжке життя селян за радянських часів, поламані долі. Автор вплітає в сюжет згадки про історичні події і водночас нещадно висміює тодішню владу.
Ця книга є збірником комічних оповідань, написаних від імені Митрика про його дитинство в селі Небесі, а саме про бабу Фіскарошку, діда Соломона, діда Наполійона, батька Семена та інших більш далеких родаків. Самого оповідача часто називають збийвічем і шкідником. Кілька разів його намагалися вигнати зі школи за погані висловлювання про тодішню радянську владу та за постійні суперечки з викладачами. Хлопчик своєрідно сприймає все, що відбувається навколо. А ще більш насиченим твір роблять метафори, цитати, діалектизми й навіть автентична лайка.
Для кращого розуміння стилю автора наведу уривок з тексту:
«— Мамо, осел рогатий уже встав, марішку’му зелену? — гукає із сіней батько.
Осел рогатий — це я. Прокинувся вже давно, проте лежу під периною, як пуголовок у намулі, із заліпленими очима і не маю бажання не те що вставати, а жити взагалі. Добігає моє солоденьке літо, через кількадень школа, і я мушу нині обрізувати свій хвіст — перескладати екзамен із біології. Чесно зізнатись, щорічне перескладання шкільних іспитів для мене вже стало ритуалом — і не вельми потерпаю. Проте сьогоднішній — винятковий: біологію перескладаю в пана вчителя Іштвана Фийси. А це все одно, що йти живісінькому в пекло або свідомо дати вирвати собі всі здорові зуби. Наші стосунки із паном Фийсою завше тримались і на висоті, і на видноті, адже вчитель був нашим першим сусідом. І вся наша вельми колоритна і неповторна родина цим фактом дуже пишалася. І коли хто й називав нас бандитами з великої дороги, ми з гордістю відповідали: «Зате наш сусіда — живий учитель!». І мовилося це з такою гідністю, немовби ми були прямі нащадки імператора Франца Йовжки, і це давало нам повне право займатися злодійством і розбоєм.»
Автор написав й інші твори схожої тематики, зокрема збірку “Осінь великих небес, або ж прирічанські характери”, “Видіння зрячої води, або ж Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі направляє”, тому якщо вам сподобається стиль Дмитра Кешелі, ви зможете ознайомитися з його працями.
Авторка тексту: Папп Наталія